Війна це вбивства, зрада та печаль
Навколо нас вона осіла
Тай не хоче пропадать
Уся історія омита кровʼю наших предків
Тоді чому ми терпим оце знущання?
Все просто…
Ми вбили собі у голови дурну манеру
Тільки війна десь причаїлась трохи
Ми всі як один, блискучі шаблі наші запихаєм в землю.
А цій потворі тільки цього й треба
Щоб ми осліпли як малі щенята
І в той момент коли це сталось
Війна вже тут як тут сіє хаос
А Українці, ех…. нетямущі, з просоня
Знову виймають із землі вже ржаві шаблі
Та йдуть вмирати за свою неньку Батьківщину
І знову вбивства, зрада та печаль
І знову омита кровʼю козаків країна
І знову плачуть діти, жінки та навіть кремезні хлопці
Та знову всі хто це пережили, запхали шаблі в землю по якій ще й досі стікають ріки крові
Але це не надовго бо скоро знову загляне стара, крива та огидна баба.
А мораль лише одна любі діти, правнуки, нащадки.
Хочете ви покінчити з цим лихом назавжди
Навчіться:
За Україну не вмирати, а вбивати.
Тінь Київа
