анулюються
мрії мої
без остатку
бо ж
нІкому бУде
їх
мріять
без мЕне
збирав я
букет
дуже рідкісних квітів
і
все оглядаюсь
кому все
це треба ?
чи буду радіть я
як світ цей загине
без мОго застУпництва
перед богами
яких я знайшов такИ
пошуком довгим
вони мене кликали
і
вибирАли
яким б лабіринтом
мене випробОвувать
щоденно щонощно
я пер до них вгОру
і
все віддалявся
від прОстих людей
що жили буденно
і
однакОво так
любили святА
та плекАли дітей своїх
нікОму із них
бог
не дуже й був трЕба
й
без нього
багато так
треба зробИть булО
у
тім
мотовИлі
що
перед очима
у кождого
хто
заповзЯвся пожИть булО
суєт суєтА
позастИлані справами очі
у
рабськім полоні
тягнУть непосИльну шлеЮ
від “досвітніх вогнів”
аж до пружної темряви ночі
дріб’язково згорає
останнє життя
ні про щО ні за щО назавждИ
піраміда обов’язків
з кожним
днем
важча
і
вища
олов’яним солдатиком
прямо іду
криво їду
в машИнці
жжужУ як та бджілка
що в вулик
кривулЯсто
упЕрто прямує собі
і
мед
свОго зтЕртого серця
додому безсИло несЕ
по-
сміхАючись
в дзЕркало зАднього вИду
бОже прАведний
дАй мені
трОхи ще
сИли
йти і їхати
стежков
що нею
я їду і йду
та дорОга –
усЕ
що я маю
та дорОга
мені дорогА
бо
на ній
я зустрів
свОє щастя нещасне
найдорожче у
цьому житті
і
плачУ
лютій дОлі
за все
получЕнне
найвищу цінУ
болем серця могО
що тріпоче як прапор
і
з діркАми від куль
що летіли
відтіль
де
сиділи
чужі мені
люди
що
знічев’я стріляли
у
інших
людей
що
ж
чужинці кругОм
в наче ситій країні
ненаситні у всім
світло сонця
розгойдує вітер
я
їду
додому
де
може
засну
хай при-
сниться
мені
полохливий світанок
не такий
як завжди
а
неждАнний
негАданний
ранок
з пришестям
волхвів і сивілл
і
зорЯ
ззнаменУє
новЕ
і новИй я
новОю
дорОгою
стану йти
по новОму житті
чи
“життЮ ” ?
чи
” життЯм” ?
все одно
головне –
буду жити
чимсь новим
і
дражлИво важлИвим
такИм
як ніколи до тОго не жив
цінуватиму мить
і
на-
тхнЕння
не
дам відганяти собі
відмахнувшись
настИрної мухи
мук творчості
щО
тов дитинов малОв
спать не дають
і
всю ніч
забирають
всі ночі і дні
ні сонця ні неба не вИдко
все пишеш
рука не встигА
на ходУ за-
буваються
фрази
і
дійсно
їм тісно
в тво-
їй голові
з такими
дурними руками
що втрИмать
не гОдні те слово
що двічі не прИйде
до тебе
знізвідки
і
будеш жаліть
не впустивши у хату
гостЕй із гостИнцями
тОрби напхАті
довЕрху
на плЕчах
у них
із собОв
і
з тобОв
зу-
стрічаються
очі
їх
неземні
у них – мОрок
чорніший за ніч
і
болючіший
пекла пекучого
п’яти твої
тим таврОм
що його
уже нІкуди стАвить
на тОбі
однІм
жалюгІдно малІм
і
кривАвім
павутинка та
срібна
і
крапля росИ в ній
знаменУють що
бУде
іщЕ
один день
нам дарОвано
і
розвЕрзнеться тьма
буде спАлах
засвітиться сОнцями світ
так побАч же
усю його велич
і
вічності слід
нейздісненний
