Зв’язок

А за вікном ідуть дощі…
Липневі дні… й осінні грози…
В садах курличуть журавлі, у серці повіва морозом…
І знов рідненькі на щиті у дім родинний повертають…
Нам не забуть хвилини ці…
Їх душі в вічність відлітають…
А так хотілося б пожить, дітей побавить і онуків,
Та це життя всього лиш мить…
І не страшні вже більше муки.
І часто з вічності в цей світ душа свій погляд направляє,
На цей ріднесенький поріг, де зараз з вітерцем гуляє…
Тоді усе своє тепло, й любові чистої озерце,
З молитвою дарує нам. Нехай зрадіє кожне серце.
А ми приймаймо в чистоті
Усе що серденька торкнеться.
І цей невидимий зв’язок нехай ніколи не минеться…