Звір

Я по шматочкам, по битому скельцю
Пройду по узбіччям незнаних завіс.
Таких, що пробоїни й рани на серці,
Зшивали розломи нитками сліз.

Пройду і піду, хто ж бо знає про мене?
Промокша від болю та пастка в мені
Сховає і вшиє в глибокії вени
Той образ коханий, що ходить в пітьмі.

Пройду та й згадаю де поглядом тихим,
Покрив той прощальний цілунок без слів.
Чому ж то для тебе стала я лихом?
Чому ж ти без мене лишитись схотів?

Утру я сльозину й молюсь, що останню.
Ти рідний, що ранив і вбив без жалю,
Тепер я мов звір, що загоює шрами,
Тепер стою мов злидар на краю…
Снєгова Вікторія