Звір

Звір не хоче, звір не знає,
Кожну ніч страждає,
В грудях попіл замість серця,
Тінь на нього сягає.

Він біжить поміж гілляччя,
Де місяць не пробачає,
Де у мороці обличчя
Давні шрами відбиває.

Він шукає, та не кличе,
Бо нема кому озватись,
Сам у лісі, сам у світі,
Де не можна заховатись.

Звір не хоче, звір не знає —
Що за гріх у нього в жилах,
Що за голос розриває
Його душу в тьмі безсилих.

Та щоночі, під той шепіт,
Повертається до хащі,
Щоб забути хоч на мить,
Що і звір буває справжній
Микита Литвиненко