Звістка з фронту

Прийшла із фронту звістка до родини -
Сумна, страшна, трагічна і тяжка:
Одна секунда - і немає сина ...
Немає сина, але є війна.

Чекала мама сина, ой чекала!
І тато сивочолий так чекав...
Молила всі молитви, які знала,
Просила Бога, щоб оберігав

Дитину всюди, бо навколо - кулі
Літали як птахи, які там не живуть.
Молилась мама з усієї сили,
Та серце відчувало ту біду.

Бо материнське серце не обманиш,
Занило так, мов обірвалася струна!
Бо тільки материнське серце знає,
Коли дитина дихає й коли її нема...

Вже й сльози висохли, вже й погляд ніби вмер,
Та і душі немовби вже не стало.
Хто би той біль із серця мами стер?
Життя, напевно, вже для того мало.

Та і життя, то більше не життя,
То оболонка - безлика і незрима.
Як тяжко чути - " А у нас війна"...
Як гірко мамі хоронити сина...

Тут, кажуть, наші воїни пройшли,
Тому і виросли ті жовто- сині квіти.
До дому рідного вели їх ті стежки...
Аби назавжди в тій землі спочити...