Згасання

Ти відчуєш моє згасання
Лиш тоді коли буде пізно.
Воно буде на смак як кава:
Терпка, кисла та трохи пряна,
Її присмак тебе здивує:
Відмінним злиттям смутку й тривоги.

Цей смуток є досить давній
Його породило дитинство.
Тривога з’явилась недавно
Можливо все через самотність?
Що є моїм Рубіконом-
Невидимий але твердий закон
Шлях розділяє на «до» і «після»,
Змушує серце триматися міцно.
Я б ступила, та боюся, що зникну.

Напевно мені варто зникнути?
Не залишаючи слідів мов Психея
Мов вітер уночі, що без шуму минає,
Можливо, я знову знайду шлях,
Втрачену мрію в полоні простору,
І крок за кроком повернуся назад,
Щоб зрозуміти, чи був це лише сон.

Жвалєвська Валентина