Зелений чай.

Сидячи на кухні, де горіла лише одна свічка.
Де було так тихо, що я чула, як голосно балакають голоси в моїй голові.
Де було так порожньо, й так самотньо.
Вже охолонув, мій давно заварений зелений чай.
Годинник пробивав нагадування, про глибоку ніч.
Без тебе, дім здавався таким порожнім.
Таким сірим, немов фільми сімдесятих.
Я все чекала, що ти прийдеш.
Що обіймеш.
Що скажеш мені, що ти завжди поряд.
Але раптом, заснувши на столі,
Наснився мені сон, де ти сиділа поруч.
Де ми разом пили ще гарячий зелений чай.
Де ми балакали, про все на світі.
Я раділа, бачивши твою теплу посмішку.
Твої темні, неначе ніч глибока карі очі.
Ти тримала мене за руку,
І просто посміхалася мені.
Але — це був лише теплий сон.
Сон, в якому я хотіла жити.
Сон, в якому я хотіла залишатися завжди.
Бо без тебе, дім здавався таким зав’ялим,
Немов квіти в вазі,
Які ти дарувала мені.
Але чай, все так само був гарячий.
Бо через думку про тебе,
На серці становилось тепло.
Дівчина на ромашковому полі