Чому так тяжко йти по тій стежині,
Що тягнеться крізь доли і гаї?
Чому так боляче коли колють терни,
Коли всі мрії в небі золотім?
Там на горі де сонце світло сяє,
Де небо синє, як дитячий сміх,
Я рідний край побачила, мій дім,
Мов світлий острів у тривогах всіх.
О, земле мила, матінко моя,
Ти кров’ю і сльозами полита.
У серці носить кожен твій народ,
Любов і віру, що завжди жива.
Я – є, твоє дитя, твоя донька, твій спів,
І вічну пісню хочу заспівати я,
Про ті степи, про волю і про сніг,
Який весною знов розтане на землі.
О, земле мила, зоряна ріка,
Що тече крізь серце, крізь віки й ліси,
В тобі моя надія і жага,
І мрії, що ростуть крізь біль.
Проте, я вірю, що прийде весна,
Що принесе і радість, і любов,
І пісня вільна знову оживе,
І запалає в наших душах знов
Софійка Ткачук
