Відводим погляд коли світить
сонце,
а дехто вже забув як виглядає.
Під грудами руїн прохають в Бога
спасіння душ й землі , яка палає.
Горить краса , лише важка розруха
міста і села жадібно з‘їдає
Після пожарищ не росте трава зелена,
від опіків земля в вогні страждає .
Умилась кров‘ю , а не джерельною
водою.
Струсив каміння ,крила піднімає
Під молитви та людський стогін
з тривогою встає і засинає.
Та прийде час і за усі страждання
Під мирним небом розцвіте ще краща
Загоїть рани й крила знов розкриє,
чарівна й величава земля наша!
24.05. 2022
(Верховчанка)
Людмила Сун -Дун-Чан
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
