За тисячі миль якщо будеш,
До тебе одного я приїду,
За тисячі днів якщо хочеш,
Визначу шлях, піду я посліду.
По снігу, босими ногами своїми,
Буду йти туди де мене не чекають.
Холодно мені, я буду хворіти,
Та мрії мої десь згасають.
Проте вогник в душі гріє надію,
«Може мене все ж там чекають?».
Буду йти і надалі, співаючи пісню,
Сподіваючись що мене ще впізнають.
Куди я прямую? Чесно, не знаю.
Лиш сніг під ногами хрустить,
Побачити його надію я маю,
Знаючи, він мене не полюбить.
Сльози мої замерзають в сніжинки,
Вони падають вниз, за ними і я.
Намагаюсь піднятись, але не виходить,
Занадто холодно, замерзла я вся.
Мене не знайдеш серед лісів,
Серед людей, що проходять повз тебе.
Знайдеш лиш десь серед квітів,
Що з весною почнуть зігрівати мене.
Лікіанна
