Знаю

Не відмотати стрічку часу знову,
Не викреслити з пам’яті життя.
Приймаю кожну мить, як випробну основу,
Без каяття, без жалю, без ниття.

Що сталось — те назавжди вже минуло,
Як хвиля, що торкнулася піску.
Нехай не все, як мріялося збулось,
Але я дякую за кожну мить.

І знаю: завтра сонце знов засяє,
Новий світанок фарби розіллє.
Життя не зупиняється — триває,
І кожен день нам шанс новий дає.

Тому складаю в скриню всі тривоги,
Лишаю в дні, що скоро догорить.
Попереду — нові стежини і дороги,
І треба йти, щоб далі просто жить.
Ірина Ігнатенко