Десь там, в сибірських болотах, сиділа п’яна Матрона в закутку.
На скатертині пляшка браги, капуста квашена в мисках та риба плаває в бобах.
Лежав портрет, у центрі столу, на нього капав віск зі свічок.
– Чому сумуєш, тітка Мотря?
– Мій годувальник в землю ліг. Ой, лишенько, він був святий!
– Він, що жив по заповідях Господа? Придбав де статус той?
– Він захищав нас від нацистів.
– То був, він, отакий старий?
– Чому старий? Він молодий.
– Так де ж знайшов тоді нацистів?
– Так за городом, у сусідів.
– Вони що вперлися з дрючком?
– Та ні, вони у себе дома на нас лаштували напад.
Ще притискали руськомовних братів.
– Вони влізли в ваш сарай, а він його обороняв? Чи як взялася його святість?
– А Батьківщину захищати, то не святе?
Він справжній патріот. Покликали й вперед.
Там люди плакали від болю, їх катував режим нацистський.
– І хто, вам, цю брехню казав? Ви бачили на власні очі?
– Так на ТБ та ЗМІ, усяке. Солідні люди ото кажуть.
Не вірить владі?
– А чого вночі, як злодюги, на сплячий мирний люд? Цивільних бомбами вбивали та крали, крали.
– То не крадіжка, то трофеї. Про мене теж він не забув, оті каструлі він добув. А що цивільні? То брехня. Там влада свій народ вбиває.
– Ой, дурна, ти Мотря. Ой, дурна. Не який він й не святий. Він злодій й терорист. Йому до пекла прямий шлях. А ви зомбовані ТБ, бо самі, ви, ні "бе", ні "ме". Вас має купка волоцюг. Чи, ви, усі о там такі? Де Сатана сидить на троні, там не знайдете, ви, святого. Ви заливаєтесь гіркою та називаєтеся ордою.
Солов’їними очами вона дивилась та зітхала, у чарку гіркої налляла.
– За Ваньку!
Хряп та мордою у миску.
А на потилиці набита "Z".
З екрана дивиться юнак, який у неї те все питав.
У погляді його зневіра, що у візаві знайдеться віра.
С. Клоб (Олійник Сергій)
