Знову…

Знову тривожність забила у грудях
Знову боїшся піти в забуття
Знову почнеш сумніватися в людях
Знову як вперше нема вороття
Знову щось душу твою розриває
Знову і знову, немає кінця
Знову ти плачеш, і серце зжимає
Знов відчуваєш що "Я – вже не я"
Знову не знаєш чого ще чекати
Знову спокійного просиш життя
Знову не можеш нормально поспати
Знову чекаєш з землею злиття
Знову і знову і знову і знову
Знову прохання сльозні такі
Знову так ніби забула промову
Знову на очі сльози сумні
Знову ти мрієш що все це скінчиться
Знов розпочата у світі війна
Знову забудеш коли все промчиться
Знову ти скажеш "Не їх це вина"
Знову ми будем боротись за мову
Знову змінитись спробуєм ми
Та знову забудуть усі цю розмову
"Яка різниця?" Скажуть вони
Знову ми бачим одні й ті ж граблí
І йдемо ми так ніби зовсім сліпі
І йдем непохитно мов кораблі
Хоч знаєм що лиш через це ми в війні
Мова і віра, культура і ми
Все це і є наша люба країна
Не забуваймо хто ми такі
Бо в нас Україна єдина

Elizabeth Wisteria