Знов обіймаю
подумки дитинство,
Бабусі посмішку,
милішу від усіх,
Веселки кольорове
коромисло,
Небесний спалах —
блискавки батіг.
Вінком сплітаю
верби, квіти, трави,
До безкінечності,
у хлюпанні ріки…
Роки у час
віднесли краще, вкрали
Моє дитинство,
всі його стежки.
Закарбували
пам’ять, серце, очі
І ніжність вітру
з-поміж чебреців,
В коротких снах
ті квітнуть серед ночі,
Уже без вітру,
жаль, не долетів.
Стежки усюди —
на пісках, у росах,
І на землі,
вздовж по горі крутій,
Ходила-бігала
дитиною де боса,
Часу б сказати:
“Поверни… Постій…”
23.03.2024.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
