Колись малі і метушливі
Ми спалювали дні до тла
Тоді ще всі були щасливі
І ніч короткою була…
Йшла бабця тихою ходою
Чому? Тоді ніхто не знав
Всі глузували над старою
І хтось "каргою" називав
Не прислухались до старої
Щоб пам’ять доки живі
Не буде долі "золотої"
Якщо не має в голові…
Нема на світі вже старої
Бо жити їй уже не час,
Чи стане пам’яті людської
Щоб ті слова дійшли до нас
Багато літ минає в часі
Слова старої – "золоті"
Лунали в пам’яті лунає й досі
І в світлий день і в темноті
Є добрі люди що повчають,
У них зажди душа болить
А є ті що добра не знають
У них завжди душа мовчіть.
Л, Дідусенко. червень 2022р.
Леонід Дідусенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
