Чому той смуток у душі
Лиш уночі з’являється?
Чому думки тяжкі,
Серпанком опивають ніч?
І туга серця визрівається
В ту темну сонну мить,
Коли вже сни являються.
Чому гіркі ті сльози, рум’яні щоки обмивають,
Коли на небі зореньки сіяють?
І біль у душу каменем врізається тоді,
Як час уже у сни вдивалятися дурні.
Чому так смутком пахне ніч ласкава,
Що спокій той для світу дарувала,
Дітей маленьких ніжно колисала,
І сни солодкі направляла?
Чом зорі ті ясні,
Пропахли сумом навесні?
Чому ж той місяць-витівник,
До гіркоти та болю звик?
Та ж ніч солодка тишею своєю,
А ми вже в праві керувати нею.
І ті думки відкинути пора,
Хай засина спокійно дітвора.
Хоч всі казали:"Ніч – мудріша ранку",
Та змінилося нічого на світанку,
І не позеленішала трава,
Бо знов заповнена думками голова.
Софія Колісник
