Зоряна ніч

Місяць освітлює землю
Ніжним сяйвом своїм.
Я вулицею йду, крокую вперед,
А позаду лишається дім.
Величний казковий театр,
Де кожна ніч – це нова вистава.
Вона приходить та стелить по небу
Зіркове своє покривало.
А все , що я бачу навколо , – реальність :
Не сон, не уява.
Над головою сузір’я,
Чарівні його візерунки – це Творця,
Всевишнього малюнки.
Оксамитова темрява, і кожна зірка
Мерехтить таємничим світлом,
І тіло моє ніч обдуває приємним,
Хоч і холодним вітром.
І після роздумів про Всесвіт,
Про місце наше в ньому,
Я повертаю та йду знову
До рідного, до свого дому.
11.07.2025
В.Є. Панченко