Мої зіроньки,
місяцю ясний,
як давно вже
не бачила вас,
з вами небо
вночі прекрасне
і осяяний світлом
Парнас.
Де ж були ви,
мої неозорі?
Чи злякались
ворожих ракет?
Як без вас мені
темно, о зорі,
й місяць в келії,
ніби аскет.
Заховався, щоб
жаху не бачить,
щоб сховать його
в темінь від нас.
Ми ніколи катам
не пробачим –
віри промінь
у нас не погас!
… Ненароком
фіранку відкрила –
зорі глянули
в вічі мої,
Нут їх стільки
для нас народила
і спустила
до краю землі.
До зірок
досягаю рукою,
Віз Великий
дістану ось-ось…
Я не сплю –
вже не маю спокою,
і радіє, й болить
в мені щось.
Зорі вказують
шлях Перемоги
України моєї
в борні,
битва наша іде
до знемоги,
згорить ворог
в пекельнім вогні.
Ми відродимось,
вірю і знаю!
Ми зійдем на
найвищий Парнас!
Світлі зорі
небесного краю,
не згасайте,
освітлюйте час!
Нут* — у староєгипетській релігії богиня неба.
М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат
