Зрада та час

Ледве-ледве ступаю я по землі,
Так тяжко, вже не вірю я правду.
Не вже ти змогла і збрехала мені?
Я не вірив у цю тяжку зраду.

…
Помилився не вперше, а болить як ніколи,
І тепер не загоїться рана.
Слухати не можу твої я докори,
Ти все вже мені розказала.

…
Водночас я плачу й сміюся одразу,
Сміюся не з радості, а з горя.
Не зможу простити тобі цю образу,
Така в мене життєва доля.

…
Я вірю й не вірю, покаже лиш час,
Що буде зі мною на далі.
Та одне я скажу: не буде вже нас,
Якими ми в мріях літали.

Welliass