Зрада

Весільна сукня на мені,
І сльози льються вже рікою.
Чому ж так сумно на душі?
Що знову коле у грудях?
Твоя брехня.
І твоя зрада.
Зробили з мене дівчинку плаксиву.
Сиджу – я , біля моря почуттів,
Незрозумілих і болючих.
Мені так сумно, гірко стало,
А ти з другою під вікном.
Цілуєш її в щоки,
Як я свого ведмедя у дитинстві.
Ти більш не мій,
Не мій коханий чоловік,
Не моє серденько –
Тепер не мій.
Ти просто спогад,
Що я забуду.
І порину у щастя-гори,
Де б я з тобою не була.
Helen