Зупинись

Війна руйнує сім’ї і калічить душі,
Дірявить поглядом, збиває з ніг,
Гнобить, знущається, катує і паплюжить
І що не день у неї новий гріх.

Гнучка, зухвала, холодна, ще й байдужа.
Війна, ти схиблена, бо донька Сатани.
Від твоїх кроків залишаються калюжі,
Людською кров’ю наповнились вони.

Вже майже рік я у твоїй облозі,
Від твого подиху тілом дрижаки.
З’явилась перед ранком на порозі,
І сльози покотились зі щоки.

Волосся стало більш у мене сивим,
В очах не маєш ти давно жалю.
Міста і села нищиш без причини.
Дай відповідь: ЗА ЩО???? Скажи: ЧОМУ???

Тож зупинись, бо ти вже не відкосиш.
За дії свої підлі і підступні.
І буде суд, і вирок, страшний осуд.
Ваги ж у Бога, знаєш, не підкупні.
Ірина Сонце