Зупинюсь

Туман, як згубна ковдра,
Обвиває мої кроки,
На перехресті без імені
Стою, розірваний на двоє.

Шлях вбивства — обіцяє спокій,
Тінь смерті вже в серці моєму,
Але є ще один, темніший,
Де я не знайду ні себе, ні дому.

Метал холодний в руці,
Здається, я вже не чую,
Ні кроків, ні болю, ні страху —
Тільки тишу, яка мене поглинає.

Чи варто йти в цей останній крок?
І якщо я відступлю, то куди?
Що лишиться після мене?
Тільки порожнеча, як безкраї світи.

Туга давить на груди,
Як камінь, що не дає дихати,
І все, що я мав, все, що я був,
Розсипається, як попіл в руках.

Я не знаю, чи можу зупинитись,
Тому що на цьому шляху немає кінця,
Тільки безодня, що мене кличе,
І я боюся, що я йду в неї.
Микита Литвиненко