Скільки себе пам’ятаю
Я вічно хотіла зустріти тебе в коридорі
Зустріч поглядами не забуваю
Ми поводили себе неначе хворі.
Скільки іще чекати прийдеться ?
Скільки сторінок написати , листів?
Коли серед натовпу погляд твій найдеться ?
Скільки повинно згоріти мостів?
Стільки питань задаю собі щоночі
Коли уже настане той момент
Коли для тебе стануть рідними мої очі
Коли доступним стане абонент
Коли усі листи , написані мною роками
Потраплять до твоїх сильних рук
Коли перейдемо рушник своїми ногами
Навіть переживши багато розлук
І знаєш , я без поданої інформації про тебе все знала
Я шукала і рвала , де тільки могла
Тепер знаю , яка твоя улюблена кава
І яка у тебе влучала стріла
Я взнала те , що змогла взнати
Я сама, мені не допоміг ніхто
Рахувала ночами всі твої втрати
І переглядала , які ти любиш авто
І кожного дня на твоїй сторінці
Я бачила фрази із зізнаванням кохання для неї
Сиділа мовчки у старій квартирці
У якій колись будуть відкриті музеї.
Тут зібралося моє до тебе кохання
Тут стіні не із цегли , а із почуттів
Стеля пройнята моїм мовчанням
Підлога не скрипить , у ній багато слів.
viadin
