І що ж, нарешті зрозуміла:
Боюсь я втратити людей.
До їхніх душ я прикипіла,
До блиску їх сумних очей.
Я не прив’язуюсь ніколи,
Я по житттю іду одна.
Подібних бачу я мільйони,
У серці для них місць нема.
Але тепер, чомусь так пізно,
Я бачу: в серці місце є.
Там пусто, бо я вбила слізно
Всіх тих, хто так любив мене.
14.02.2023
Елла Уінд
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
