Забудь багряні вечори, що сповнені коханням,
Про біль крилату й самоту.
Я вмер не в радості любові — я вмер в холодному поту.
Ти вистрілом словесним, холодним, наче зранку іній на траву,
Мене ганебно і без честі вкинула у прірву сну.
Пройде ще не одна декада — мій сум у сміх переросте,
І з димної золи жовтогарячий фенікс крилами змахне.
Я, наче птах без клітки, все вище рвуся до небес,
Й коханням сонця обігрітий, та вітром долі кинутий униз.
Блажевський Віктор
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
