для кохання не існує стін,
і стеля не вісить над головою.
через неї видніються відбитки слідів,
які колись були переді мною.
час рушить все живе,
тримаючись за болісне минуле.
але чи може воно за руку йти,
якщо я досі відчуваю палаючі дотики любові?
не змогла я зрозуміти, розлюбила я ,чи ні,
якщо ця тінь все ще ходить поряд зі мною.
і миняють прохолодні дні,
а серце все так само тужить за тобою.
все впало у прірву вже давно,
і не можу крихти я зібрать
нам прирічено й дано,
все лиш в памʼяті переглядать.
з середини воно кричить, виривається на волю,
але не можу дати я цьому спокою
і на мить відкрити сторінки,
історію, яку змило вже слізьми.
ми будемо страждати жалісно і довго,
не жити в сьогоднішньому дні.
лиш згадки, що спливають мимоволі,
перестануть спалювати душу скрізь віки.
нам треба не думати про вчора,
про ранки разом й спільні вечори,
перегорнути вже пекучі сторінки,
забути, що тягло у сірі сни
прокинутись в обіймах квітучої весни.
без тремтячої руки,
писати з чистого листа,
нові зворушливі слова.
Рита Карт(Стеллар)
