Історії кохання — мов кіно,
Де почуття тримає полотно.
Чорно-білі відтінки, як знімки старі,
Ховають у собі невідомість зорі.
Перо виводить рядки невідомі,
Слова, що тануть у нічній пітьмі.
Налий в бокал любов, розбий табу,
Залиш себе в піснях або в письму.
Збережи в картині чи на плівці часу,
Пиши про почуття в шаленім трасу.
Слова — як хвилі, б’ють у береги,
Надихають знову на незвідані стежки.
Знімай своє кіно для двох сердець,
Де щастя буде єдиний кінець.
Нехай фінал лунає, мов симфонія,
Душа співає – знайдеться гармонія.
Софія Дмитрієва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
