Скажи, коханий, чи маєш право
Проходити так повз?
Спочатку любиш, пригортаєш,
А потім так береш й кидаєш…
І за що?
Я пам’ятаю, як усе це починалось,
Була ця казка зовсім нещодавно.
Хоча, насправді, було це геть давно…
Ми з ним стояли, обіймались —
Тоді й з’явилося Воно.
Воно — кохання.
Воно — отрута.
Воно — це щось незрозуміле.
Воно в секунду окриляє,
Через годину вже вбиває…
Можливо, слід забути?
Відмовитись мені?
Хоч скільки б раз цього я не робила —
Він завжди лишався в голові.
Я кожну ніч його молила:
"Прошу, йди! Не являйся більш мені!"
Та він стояв, чекав обіймів…
Тоді й зробила боляче собі.
І розгорнулася ця казка,
Із того часу по цей день.
Так і не став він моїм принцом,
А лиш загубленим кінцем…
І як вам казка? Щось — недуже?
А я в цій казці кожен день живу.
Не переживай, мій любий друже —
Колись і свого принца я знайду!
Ось і казочці кінець,
А хто любить — молодець.
Мрійголос
