Тремтить рука, зірвать красу бажає,
Лиш серце шепче, кличе та болить:
" Не погуби, не вбий красу природи!
Нехай живе, як ти живеш."
Рука повільно опустилась,
Радіють очі кожну мить.
Та з-за спини він чує голос:
"Спасибі, що дав квітці жити!"
І повернувшись в ту ж хвилину,
Він закохався на все життя.
Хотів зробити подарунок:
Чудовий, лагідний, пестливий
Зірвавши квітку чудо-диво,
І чує лиш одне у слід:
"Зірвав її – ти вбив мене!"
І помирає наречена,
І в’яне квітка на руках,
І серце біль перемагає,
І шепче, кличе та болить:
" Ти вбив її, ти вбив кохання,
Не пожалію й я тебе."
І в ту ж хвилину помирає
У тому озері на вік.
Марія Тутова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
