КАРАСЬ-ПРОВИДЕЦЬ.
На болоті жив Карась, човгався у мулі.
З ранку плавці розправляв, очі ледь підвівши, та до чистої води плив з мутного обійстя.
Там було справжнє життя рибної громади, Карасю воно було, якось не до ладу.
Щука, кепська якась риба, чаклує в жабуринні на смачного Карася для своєї поживи.
Може її й не їсти?
Якийсь хуткий Піскар першим з’їв наживу, залишився, наш Карась, без смаківщини.
Чи не нахабний, той юнак?
А маленьке Жабеня воду каламутить, зачепилось за дрючка та пручається в мулі.
Хоче вистрибнуть живцем, щоб не розчавило.
Чи підняти лапи вгору, смерті на покору?
А якісь там малюки, вилізли з ікринки, підіймають хвилі. Їм від хижаків скоріш втекти, може будуть жити.
Чи годувати хижаків ?
Ось чому тут, Карасю, якось не до ладу: міркувати не дають, хапають поживу, до рота не несуть смакоту, огиди.
А йому хотілось, тут, кращого укладу.
Чого Щуці так везе?
Може, що вона підіймає дупу.
Ось набичився Карась та пірнув до мулу.
Там замулене життя, там далекі зорі.
Оковитої сьорбне та відчиняє чакри.
Потім бульби смердючі дме на життєві барви.
Та провидець, у Карася, з дрімоти пробуджується – з каламутної води бачить усю премудрість.
Ота Щука, наволоч, викупила хащі й хапає нещасних.
А Піскар, ще злодії той, краде у розумних, чи за мало він вже їв, хочеться чужого.
Жабеня, якесь дурне, до дрючка полізло, хай на березі сидить, до води не лізе.
Бачить, бачить, наш Карась, чом мальок цибає, не лякає їх хижак, просто дурість грає.
А потом провидець наш пустить оці бульби вгору.
Та не бачить, що гниє – "розум" не дозволить.
*****
О такому Карасю вибратись із мулу.
Насправді пройти життя, відірвати дупу.
Проживи чуже життя.
Чи провидцем будеш?
С. Клоб (Олійник Сергій)
