Ввімкни програвач, нехай лунає моя мелодія.
Пластинка життя — у ній весь я.
Лише є три хвилини — хутчіше пригадуй усе, що було донині.
Пригадую шелест трави, ковток свіжого повітря
І зібраний для тебе букет польових квітів.
Неню пам’ятаю, що біля татуся поруч
Ми ніби як щаслива сім’я.
Школу і друзів пам’ятаю, несерйозність і курйозність із нами по життю.
Кожну оселю, в якій перебував, і навіть свого Куліша,
Якого, як "Отче наш", знаю.
Прогулянки вечірні й домашні посиденьки пам’ятаю,
Відео з кухні, де я маленький розповідав байки.
Щасливі були дні,
Хоч і смуток там бував, зазирав і залишав.
Кожну сльозу пам’ятаю, яку щоночі проливав,
Коли тебе, Життя, я проклинав.
А зараз пам’ятаю дівчинку свою.
Які ж у тебе гарні очі — ніби оксамити-самоцвіти,
А волосся — буревій каштану, що збирав я у дитинстві.
Ти вже тоді була моя, ти вже тоді була Катруся.
Посмішка твоя… Вона незабутня.
Андрій Остров
