Китаїв — серце Київське
У Китаєві тінь монастиря,
Давні стіни, що вік не зламав,
Тут історія тихо шепоче,
Як у лугах тихо пісня лунає.
Серед дубів, під небом ясним,
Він мовчить, але завжди живий,
Китаїв — рідне, древнє місце,
Де дух часу спокійно звучить.
Тут ріка Либідь м’яко пливе,
Відлуння старовини не згасло,
І монахи у тіні акацій
Відчувають спокій — вічну красу.
Китаїв, як серце Київське,
Де кожен камінь має свою мову,
Тут живе історія, свята і тиха,
І відлуння вітру шепоче “життя”.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
