В днях давніх, де струмочок сонця встає,
Київська Русь, як легенда, розквітає.
На долині Дніпра, де часу великий вітерець,
Починається епоха великої Київської держави.
Із золотого орла розпинається час,
Де князі мудрі вправляють свої уздовжені клани.
Горить Київська лавра, наче свіча в нічнім тумані,
Світиться духом віри в просторі і вічних степах.
На Руських землях, де пшениця гойдається в вітрі,
Родиться славетна Київська Русь велика.
І в стінах Софії, як казкова палітра,
Мистецтво і віра сплітаються у великій вітражі.
Князі та княгині, владарі в тернових коронах,
Укладають сагу, листя їхнього діяння.
Розцвітає Київ, як розмаїття квітів,
У мозаїці тисячі відтінків його життєвого візерунка.
А великі бояри і князівські рати,
Мов грозові хмари, крокують по степовій гладі.
На військових шляхах, де зорі ясні світять,
Київська Русь в степах своїх шліхетно владарює.
У Володимирській церкві, серце країни,
Дзвіни веселих сіл гомонять в щедрім обіймі.
Та у золотому Ярославовому князівстві,
Славетна держава росте, як вічна зоря в темряві.
А дзвіни церковні, наче пташині гоміні,
Розповідають про велич великої Русі.
З княжих замків до лавр і городів красивих,
Таємниця Київської Русі в обіймах часу тліє.
З Дніпра широкого десь княжі човни пливуть,
Несучи у собі віру і славу.
І великий герб – як символ кожної душі,
Увіковічує імена тих, що віддано служили.
Тут княгині мудрі, владарі праведні,
Ростуть на землі, вкладаючи долю в камінь.
Змінюються часи, а Русь не вмирає,
Бо в її серці вічне живе слово і віра.
У камінні київськім, як у твоєму піднесенні,
Магія минулого, героїчної історії.
Золота Пектораль із святою мудрістю,
Люди, як рушники, сплітають духовну тканину.
В храмі святому, де лаври благословляють,
Клітини монашці, як палітра кольорів.
На горі Липці, де стародавні святилища таїть,
У весняних садах розцвітає життя в щедрості.
І на горі Перемишль, де вітри гомонять,
Вічна пам’ять героїв, вільних як козацькі коні.
А Дніпро, велика кров країни неньки,
Співає пісню про честь і святославний путь.
На землі Київській, де кожна стежина – святиня,
Розцвітає квітка, кожна душа руська.
Та небо голубе, як вічна фреска,
Мов соловей, співає пісню про давню Русь.
Серце Київської Русі – мудрість і любов,
В каменях храмів і в словах козацьких пісень.
Велика Русь, невмируща, як вічний край,
Крокує в історію, мов невмирущий твій спів.
Павелко Михайло
