Клята фуксія

Я знову став героєм детективу
Чому вона так вигинала спину
Чому вона мені не посміхнулась
Не втішила і не озирнулась
Вона стояла й малювала губи
Ця фуксія палка її погубить
Помада стала помилкою зранку
Лише зіпсула гарнії уста
А ось і він, без жовтих квітів
Вони доречні не з проста
Не залишив він ні записки
Не написав він їй листа
Він не один, із ним в дуеті
У неї шкіра мов сатин,
Із ним прекрасна юна леді,
Очі – топаз й аквамарин.
Його улюблене каміння
Його алмаз між антрациту
Його рубін рудого тління
На ній каблучка з фіанітом
Закохано вони мовчали
Пройшли мов долі кораблі
І навіть погляди не впали
На перехожих, що на тлі
Володарка малинних губ
Лиш загадково усміхнулась
Лише обличчя доторкнулась
І тихо сіла серед клумб
У її сумочці щоденник
І новий запис між історій
«Ще один день. Такий ж жахливий
І фуксія – це не мій колір»

Isa