Тримаю у руках я "Кобзаря",
До строків я очима припадаю.
Один рядочок, другий і сльоза…
В очах моїх від смутку застигає.
Нічого не змінилося, ще ні!
Як і раніше біль скрізь пробиває,
Втекли роки від юності мої…
Не можу прочитати, закриваю.
Блукає український смуток:
Від ляхів, м_скалів та всіх шакалів.
Духовність роду прибиває, душить –
Проклята сарана навала.
Наввипередки, хто скоріше, перший!
Ярмо накине, як чавунну шапку,
Ні словом більше, а ні словом менше!
Від Бога наше місце – КРАПКА!
Шевченко, ти наш батько, наш учитель!
Ти бачиш, як ми бродимо по колу,
Ми віримо в чудесне, бо, як діти,
Черговий раунд виборів і знову…
Чи, як Мойсею треба років сорок!?
У відчаї пустельному ходити!
Та, Господь зглянеться, він зніме морок!
Він нас обрав, ми любі його діти!
ND♥️
Надія Холод (ND)
