На пергаменті віків, де кров і чернила,
Писані історією дні,
Там Руїна з Відродженням силу
В кулаках стискали, мов клейноди свої.
Минуле гуде, як дзвін у криницю,
Де Мазепа з Шевченком стоять,
І кожен з них — це не просто постать,
А кодекс волі, що в серці кричать.
"Не продам, не зраджу, не зламаюсь!" —
Гукав Хмель, піднімаючи меч.
А Франко у сонці правди купався,
Щоб слово народне у світ обереч.
Ми — нащадки тих, хто не гнувся,
Хто в пеклі історії лив свій метал.
І кожен із нас — це вічне питання:
Чи зможемо більше, ніж предки дали?
В судах, де закон — то і меч, і щит,
Де кожен аргумент — це постріл у бій,
Ми стоїмо, як стіна, за правду,
Бо без неї — немає і нас.
Історія — це не просто дати,
Це боротьба за кожен день.
І кожен із нас — це нове завдання:
Зберегти те, що вже зберегли.
Так хай же лунає наш голос у віках,
Як гімн, як наказ, як обітниця:
Ми — нащадки титанів, і в наших руках
Маячить вогонь незалежності!
Нехай історія пише нас сміливими,
Як тих, хто ніколи не зраджував.
Бо ми — це кодекс, що в серці викликаний,
І кожен із нас — це новий устав.
Дмитро Зенкін
