Колесо Сансари

Усе, що було, ще буде не раз,
Світ змінює маски, та грає для нас.
Дороги ведуть, повертають назад —
Ти знов у пастці знайомих вже грат.
Щось кричить, як кричав твій батько колись,
Та голос той самий, хоч інше обличчя.
Все повторилось. Ти знову у вись,
А потім розбився, мов вітер об вічність.
Сансара веде через біль і вогонь,
Крізь дні і століття, крізь ночі і сни.
Лиш крок — і повернеться знову той сон,
Лиш слово — і світ закрутиться знову.
Та як зупинити той вічний оберт?
Як вийти з тіні забутих думок?
Ти мусиш відчути — ти сам собі ворог,
І тільки мовчання розгорне цей клубок.
Бо думка — це зерно, що в тобі проросте,
Розпустить гілки й обійме твій світ.
Якщо не зламаєш, воно проросте,
І знову почнеться той самий відлік.
Скажи мені, друже, ти бачив колись,
Як день застає нас у тих самих стінах?
Ми змінюєм імена, міста і вбрання,
Та ходимо колами, схожими лініями.
Але слухай — у кола є кінець.
Є мить, коли кроком ти рвеш горизонти.
Якщо не погоня, якщо не кінець —
Ти станеш людиною поза законами.
І світ розгорнеться, мов вічний мотив,
І вітер затихне, й зупиниться коло.
Ти сам вибираєш, ким бути: Живим?
Чи тінню, що ходить у прірви по колу ?
Автор: Сергій Довгополий

Сергій Довгополий