Колись зустрів одну дівчину.
Якраз навчався я тоді.
А на дворі стояла осінь
І лили проливні дощі
Я закохався до нестями
В чарівну, неземну красу.
І думав, що колись я дуже,
її щасливою зроблю.
Я будував великі плани,
Хотів із нею бути навік
І вірив вона прошепче:
"Ти – мій коханий чоловік".
Встидався підійти до неї,
На каву запросити теж.
Боявся боляче зробити,
Ніяковів при ній авжеж.
Та не підозрює дівчина,
Що є до неї почуття.
Багаття розпалила в серці,
Вдень і вночі не спить душа.
Сни кожну ніч про неї бачу,
Казкові кольорові сни.
Її там ніжно обіймаю,
В мене про неї всі думки.
Я уві сні цілую ніжно
Солоденькі її вуста
І промовляю дуже тихо:
"Ти немов квітка чарівна !"
Твоя краса та сірі очі
Геть мене з розуму звели .
З тобою хочу бути вічно.
Щасливі, щоб з тобой були.
Але насправді я не знаю
Кохаєш ти мене чи ні.
Чи може в тебе є хтось інший?
Про тебе кожен день думки.
Тебе він, мабуть, обіймає,
Дарує квіти весняні.
Про почуття мої ніколи
Довіку не згадаєш ти.
Пишу листа тобі, кохана,
Маю надію, що колись
Його візьмеш та прочитаєш
Які події відбулись.
Тоді ти може усвідомиш
Як сильно я тебе кохав.
Та мріяв, що колись з тобою
Зустріти старість я жадав.
Жадав, що будуть бігать діти,
Такі маленькі та смішні.
А ми удвох з тобою будем
Для них як люблячі батьки.
А поки я пишу для тебе
Цього великого листа.
Його колись напевно знайдеш.
Влесливі цьомаю вуста.
Юрій Сіромашенко
