Колись хотіли бути ми не так як всі, колючими, розумними, дорослими не по роках, ігнор на правила.
Уроки вчили і не вчили, гуляли десь по вечорах, -"Ти вийдеш? -Ні. Мене там мамка наказала, то ж прибирать заставила.
Перші обійми, поцілунки, гуляли по ночах, -"Ну ще посидь, маленька."- "Ні, вже, чуєш татко свариться".
На випускному танці, сльози, промова вчителя чутлива, він чесно думав, що у всіх нас все получиться.
Але ж то доля, та ще сука, кого забрала молодим, кого піднесла до висот, а хтось, як може, біля щастя крутиться.
Сім’ю важливо зберегти, так вчили нас, терпи, доросла вже, роби що мусиш, та не ганьби батьків перед сусідами!
Але ж я не така як всі. Тепер я знаю , чого хочу, я знаю… зможу…. тільки б ви в мене повірили!
Важливо знати й розуміти, що то життя, то й може бути треш, а може бути й золото.
Не вийде виростити диво квітку, якщо ростити її в склі, або ж в суцільним холоді.
Ми маєм шанс все зрозуміти, прийняти світ таким як є, жорстоким або лагідним.
Ми маєм час ще виправити те в душі, що поломали нам, бо жили лиш по правилах.
Катерина
