довжлезно безмежним змієм
вповзає підлогою протяг.
розсовує стіни, допоки
вони не звіються штипом
у темряву темних матерій.
і жалом – три гострих леза!
(болю, жалю та печалі)
тим жалом трощиться стеля…
і дах вибухає у простір –
у космос летять уламки.
…а там, у Всесвіті тому
створіння хвостаті гасають
на конях смолистих пекла
вершниками у кульбаках.
зривають пугами зорі
та скидують вниз зі свистом.
де їх підбирають,
дбайливо кладуть у кошик
мелюзини,
лісниці,
мамуни,
одміни,
капуші
та морок (що манії дух ворожий).
до млину ті кошики зносять,
жертовним дарунком у шані
до ніг млинаря висипають
злодійські вкрадені зорі.
простромлює їх він списом –
над вогнищем з чорним димом
з зірок випарює мрію,
допоки золою не стануть.
на жорна кидаю камінні,
в смолу перемелює.
потім у пекло
створінням хвостатим на радість
дощем висипаю, смолою
з гігантського смолоскипу.
…в ебенове небо вереск
і захват кувіканням, вереск
до Млинаря лунають!
нечисті темної вереск
аж до шпарин досягає
та лютим холодом віє!
і довжелезним змієм
вповзає підлогою протяг
в нещільно причинені двері,
зі скрипом що хитані вільно…
Онтойя
