Колобок

Спекла бабуся діду колобка
Та й на вікно простигнути поклала,
Що від повітря одного ковтка
Він оживе – про це вона не знала.
З вікна на призьбу швидко він плигнув,
А з призьби – аж на землю і дав "драпа",
Він щастя волі-вільної відчув,
Але не знав – чекає його драма.
Дорогою побіг він навпростець,
А тут назустріч зайчик – довголапчик,
Куди біжиш ти каже, буханець,
Тебе я хочу скуштувати, побігайчик.
Та колобок не ликом шитий був,
І пісню зайцю заспівав веселу,
Розвісив заєць вуха і забув,
Що з колобка хотів зробить вечерю.
І по дорозі колобок побіг,
Його перестрівали вовк з ведмедем,
Але і їх він піснею відволік,
Утік і був у собі певен.
Лисицю на нещастя він зустрів,
Хотів від неї піснею відкупитись,
Та хитрощі її не зрозумів,
За це життям прийшлося поплатитись.
Прикинулася, що вона глуха,
І попросила сісти їй на носа,
Що ж заспівай – просила простака,
Сама ж дивилася на нього скоса.
Лисиці колобок на ніс заліз
І тільки пісню він почав співати,
Лисиця його проковтнула і без сліз
Не можемо про колобка згадати.
Не думай, що хитріший ти за всіх,
Що всі дурні, одне лише ти вчене,
Коли повіриш в це, то як на гріх
Найдеться хтось хитріший і за тебе.

Віктор Мартинов