Ще йде війна, а я чекаю вже тебе додому,
Ще чути вибухи та серденько щемить.
Ми всі вже перестали відчувати втому,
Та піднімаєм очі в синюю блакить.
Ми всі забули про страхи й мовчання,
Навчились жити разом у біді.
І кожен має в серці крапельку “чекання”
Від першого моменту, як тоді…
Тоді, коли закрили небо хмари,
Як світ весь на хвилинку замовчав,
Як люди почали шукать підвали
І зупинився часу інтервал.
А потім – плач дітей і сльози мами…
Тобі цього я, звісно, не скажу.
Як міцно обіймала тремтячими руками,
Та тихо витирала я сльозу.
А ти тримайся там, все буде добре!
Ми подумки з тобою, як завжди.
Не поцілую наніч, уже вкотре,
Але ти знаєш, як тебе люблю!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
