Ми зустрілись на життєвому шляху,
Із серцями повними любові.
Поєднали долі дві в одну,
І пішли життям – маршрутом долі.
Нас уводили у казку пори року,
Від весни і до весни радість несли.
А я закохувавсь все більш у тебе чорнооку,
Прожиті нами дні вважались сни.
У кожнім сьогоденні мить життя,
Ми наповняли сенсом і любов’ю.
В наших серцях завжди була весна,
Ми не обділені, лебідонько, з тобою долею.
Нашу сім’ю, що стала колоском,
Полишили уже зернятка – діти.
А ми з тобою живемо під одним дахом
Та один одного продовжуєм душею гріти.
Тепло душевне в нас не ізсякає
В серцях кохання, ще горить.
Взаємність нас і доброта не покидає,
День завтрішній продовжить життя мить.
Основою життя є сьогодення завжди,
Учора відбулось, завтра прийде.
І лиш кохання від істоку і до тризни
Нам на плаву життя тримає.
Яків Похиленко
