Кохання на фронті

Ланіти червоні, заціловані губи
Із нею не можу стати я грубим…
Я п’яно підкорююсь вигинам тіла,
Хочу стати володарем діла
Усіх її діл, від волосся до пальців,
Хочу її побачити в танці
Лиш очі і рух, лиш він і вона
Спраглі бажанням, пили до дна
Усе це здавалось кадром із фільму,
Із того, де хлопець впадає у прірву,
Усе це лиш сниться, це ще невідоме,
Це галюцинації подруги-втоми.
Усе це в моїй голові, я на полі
Не знаю, коли ми побачимось знову,
Коли візьму я у руки ланіти,
А доки лиш зброю треба терпіти.
Й завжди її фото, там у кишені
У м’якому бушлаті, біля серця-мішені,
Куди летіли кулі ворожі
Але вцілила лиш вона, на кохання схожа.
І от пройшов рік, я досі в бушлаті
І в лютому, в березні, навіть в палаті,
Де мої побратими співають пісні,
Про перемогу, що навесні.
Скалічені, зранені, але не скорені,
Понівечені, скривджені, трохи зморені
І я тут лежу, і дивлюся на тебе,
Тоді лише я згадаю про себе.
Пробач мене, мила, потрапили в серце
Дозволив я їм зайти з тилу, й не б’ється
Бо я ж задивився у фото, що в рамці
Червоній мов сонце, що світить уранці.
Пошкодили клапкан, легеня пробита,
Втратили кров й селезінка відбита,
І лиш для тебе останні удари –
Так казав лікар, коли розтинали.

Isa