Чи має сенс в житті кохання?
Кому це треба взагалі?
Чому не можуть люди жити
Прекрасно й радісно самі?
Візьмемо ми мене наприклад
Я свято вірив завжди в те
Що лиш кохання править світом
Що це є дійсно щось святе
Роки минали, йшли стосунки
І наче з аркушів малюнки
Що є не гарними мені
Я рвав і їх палив в вогні
Таких малюнків небагато
Я написав в своїм житті
Та що хотів би я сказати
Нічого не дали мені
Це звісно досвід, миті щастя
Та чи важливо дійсно так
Когось кохати так вже сильно
Що поруч з ним ти мов слабак
Ти кожну слабкість і секрет
У шафі кожен свій скелет
Всі найганебніші моменти
Проблеми, справи, інциденти
Усе довіриш, ГЕТЬ УСЕ
І в мить не має сенсу це
Ти не цікавий, іншим став
Ти мабуть цей момент проспав
Але зайшовши написати
Як сильно хочеш обійняти
Ти надпис бачиш, бачиш дно…
В мережі був/була давно
Причин немає, не казали
І на проблему не вказали
Шкода вже навіть не стосунки
Я чхаю вже на ті "малюнки"
Я час шкодую, бо його
Не знаю скільки ще дано
Я заздрю людям, що знайшли
Ту саму "другу половину"
Бо вже хотілося б й мені
Слабким побути хоч хвилину
Я тут короче так подумав
І висновок собі зробив
Не треба вже мені нікого
Я сам живу і сам би й жив
А всі оці стереотипи
Що має бути, як в людей
Я пропускатиму повз вуха
Я інших поглядів й ідей
Кобеляцький Тарас
