Красива зовні, не душею

Красива зовні, не душею
ота любов тебе чарує.
Чи може добре тобі з нею,
чи може вже тебе марнує.
Вона ефектна до нестями,
своєю посмішкою вабить,
проте усіма своїми світами
вона влазить в масштаби однієї маленької мапи.
Своєю грацією й шармом
затьмарить голову, не душу.
За щирістю та добротою
натуру прихова байдужу.
Одного ранку встане стиха,
і прослизне в твої кишені,
підступна, заздрісна, лиха
влаштує вечори шалені.
Де порятунок, то робота,
зникають пестощі й турбота.
А подумки летиш в часи
любові меншої краси.
Менш пристрасний і більш тендітний
був дотик, лагідний, привітний,
був дотеп щирий і простий,
а голос тихий, польовий,
нечіткий давній силует.
Вона як марево, як привид,
розмитий стан, неясний вид.
Та згадка труїть, мов омана,
не згоєна допіру рана,
не варта, думав ти, зусиль,
Твоя солодка, давня біль…