кривавий спід ряднА
яким
нас доля накриває досхочУ свогО
триває в пам’яті моїй
щонОчі
проти мой’ї волі
і душі
задушеної домовиною всього
що мало збУтися
та було невідомим світу сього чАсу
що перевернутою картою падЕ
на столу розіп’яте полотно
показуючи накінець мій жереб ниций
в час нічний
нічИєю рукОв
крізь
безпросвітній морок біль і сморід безнадії
небіжчика
без руху
ув могИлі
залИшеного
всіми і навсЕ
на дні
де день
тебЕ не знАйде
і сонця вітер не продмЕ
сьогО триклятого кожУха небуттЯ
що не дає поворухнуться і подумать
як спинИть сльозу
та розпач
розпростЕртого
закОпаного тіла
всі атоми якого
відтепЕр свобідні
від свОй’ї участі в великому суцвітті
довкОла іскри відлетілої душі
яка світила світу
заки не поґасла
і нАщо се усе булО ?
комУ усЕ йсе трЕба бУло ?
триває чорна заметіль
співає ночі завірюха
я розпадаюсь
на окремі
атоми
–
цеґлинки
вертаю глині силу з-під землі
ліпИти щось новЕ
і ліпше
ніж був я
–
невдАчний
без путтЯ
й
здобУтків
щастИ тобі
О нововтілення
із глини після мене
в небесній синеві
знайдеться знов
для тебе
безтілесна порошинка
яка пройде з тобою стежками буття
хто зна’
а мо’ й посуне далі горизонти
а мо’ й не зможе
як і я
що жив собі от так
задУрно
не слухав дОкорів сумління
їв нАніч
й
зАтемна не спав
писав слова
позбИрані докУпи
суцвіття букв
і
потаємних смислів
тепер і цЕ всЕ розпадЕться в тлін
собОв нікОго не зачЕпит’
найбільш жалкую що мене ніхто не вчУв
ба і не спробував почУти
був зайнятий своїм
втім
як і я
скількОх я не почув
і діл їх навіть не побАчив
які ми схожі
ну
один в один
млинок все перемеле й зробить прОстим
прости мене
мій брат
твогО я Слова тАк і не почУв
і очі твОї мрійні не побачив
я кАюсь в сім грісі
і
як пустИй горіх
я на всі бокИ шкаралУпкорозлітАюсь
а тИ – живИ
пиши малюй вигадуй мрій співай твори чогО немА довкОла
і
може тИ
отОй
зарАди кОго
усе оцЕ затіяно булО
аби просіяти всю глИну
з атомів усіх
знайти ту нИточку
яка
крізь все-усе-усе прохОдить
і може виправдати нас
усіх помЕрлих
і
Ніч цю вічную спинИть
всіх знОву вИвести на світло
а раптом тИ – це сАме тОй
хтО зрОбить пережИте всіми нАми недарЕмним
ким тчЕться полотнО буттЯ ?
із ніжности
несправедлИвости
любОви
а
чОвник чОвґає собі
між прОмені оснОви
протЯгує попЕрек них
своЄ
таке і не-таке
зплітАє у однЕ
і
ряд-у-ряд готОвий
русалки сплять у темних водах Ночі
не бачить око рук їх ворожбИтських рух
ворошить вітер листя
і траву
і коси верб
занурених у воду
я ж
не говОрю сам з собОв
я мОлюся
тобі
о вкОтре
й не важлИво чи ти чУєш
нАс
менЕ
і їх
отИх
когО
і я не
чую
пОпри сЕрця стук
перед’останній
