крик болю

в темні й холодні ночі
я маю надію лиш на чай без цукру,
а зранку на каву у ближній кавʼярні.
найнеочікуваніший кінець,як у книгах-
Агати Крісті
тільки у нас не було й початку,
мереживна сукня кігті
встромила у мене,
так голосно кричу до тебе,
а ти мене не чуєш зовсім..
кричу ще голосніше,
може так згадаєш ти мене.
в голові чомусь згадалось,
як проводжав
в червні ти додому,
в вересні квіти дарував
та в листопаді цілував у щоку
ніжно-ніжно,
то що ж могло піти не так,
чому кохання стало моєю
причиною страждань?
чому я кожен клятий день вмираю?
чому не чуєш ти мене?
чому тепер для тебе я порожнє місце?
чому? чому? і ще багато запитань
не маю відповіді я,а ти мовчиш
та робиш вигляд що не чуєш
як кричу до тебе я від болю
тож не сукня зовсім винувата,
що я чи вмираю кожен день з початку.

Анастасія