Стоїть у степу могила, де спить козак,
Що з вітром розмовляв, як з братом.
Його душа — це степ, що вічно крізь віки
Несе в собі огонь, що не забути втратам.
Ми — діти ті, що з кров’ю в жилах мають стійкість,
Як Мазепа з волі, з Богданової слави.
Ми — нащадки тих, хто з шаблею й піснею
Ішов на бій за волю, за державу.
Ми — спадкоємці Шевченкового слова,
Що, як натхнення, палало в темряві.
І кожен з нас — це голос, це основа,
Що збирала народ у боротьбі й любові.
Ми — ті, хто з Крут не здався, хто з-під руїн
Піднявся, мов Фенікс, з попелу й болю.
Ми — ті, хто з Донбасу, з Києва, з Карпат,
Несе в собі відвагу, як святу довіру.
Ми — ті, хто пам’ятає, як Сковорода
Ішов дорогами, несучи мудрість світу.
І кожен з нас — це іскра, це свобода,
Що розпалює в серці вічний світлий витів.
Ми — ті, хто з Лисенка піснею єднався,
Хто з Франком правду ніс у кожну хату.
Ми — ті, хто з Лесею в душах розквітався,
Хто з нею в серці йде до світла й братства.
Ми — ті, хто з Костюшком брався за мечі,
Хто з Довженком у серці мав крізь сльози сміх.
Ми — ті, хто з Кобилянською йде у мрії,
Щоб кожен день був кращим, ніж був учорашній.
Ми — ті, хто з Володимиром Хрестив Русь,
Але не зрадив віру в себе, в силу духу.
Ми — ті, хто з Січовою відвагою у грудях
Несе в собі історію, як вічний рух.
Дмитро Зенкін
